Учебники
Занятие по актерскому мастерству

Cкачать в архиве

Микола ГУДЗІЙ

УКРАЇНСЬКІ ІНТЕРМЕДІЇ XVII — XVIII ст.

(часть 15)

          Три уривки інтермедій за рукописом Київського історичного музею дійшли до нас неповністю, причому, очевидно, з помилками, і їх не скрізь можна зрозуміти. Уривок перший зберігся в настільки незначній, частині (всього кілька рядків), що не піддається поясненню. В другому уривку (озаглавленому «Мужик з дочкою на торг иде»), що не має кінця, в центрі — сватання дочки селянина, яку батько перед тим лає за її легковажність. Старостам, що прийшли сватати дочку, батько спершу відмовляє. Дочка протестує проти батькового рішення, скаржачись на те, що інші, дівчата з її села повиходили вже заміж, а вона дівує. Батько, очевидно, зворушений благанням дочки, згоджується посватати дочку і питає у старостів, чи не може з явитися сюди жених. Один із старостів так рекомендує жениха:

                              Парубочок гожий, буде хлЂба згубу (?)
                              Подушок не треба — спати ходит в грубу.

          У відповідь на це батько говорить:

                              Да и наша-таки, пане свату, дЂвочка пригожа,
                              ПостЂлка в еи ґречна — мЂшок да рогожа.

          У такому ж роді ще в двох рядках дається характеристика старостою-жениха, після чого інтермедія уривається.
          Наступна інтермедія з того ж рукопису позначена словами: «Литъвин пришов, аж мужик плуг лагодить». Уривок, що зберігся, майже цілком зайнятий промовами литвина, що говорить по-білоруськи. Обидва співбесідники винуватять Адама, який з’їв у раю заборонене яблуко і тим прирік людей на важку працю. Литвин скаржиться, що бджоли, які до гріхопадіння Адама були завбільшки з вівцю, тепер стали як мухи, високо літають, а коли їх ловлять, боляче кусають, мало меду приносять, так що користі з них небагато.
          У пізнішій копії кінця XIX ст. з списка середини XVIII ст. збереглася інтермедія, озаглавлена «Воскресенскіе стихы». В. М. Перетц, який досліджував і опублікував цю копію, тепер загублену, зробив висновок, що «стан тексту, який дійшов до нас, — далеко не блискучий», що деякі місця були неправильно прочитані 1.
          Інтермедія починається з розмови двох селян, яким прикро, що піст такий довгий і тяжкий. Обидва вони з іронією хвалять своїх жінок за те, як ті готують страви. Похвала ця супроводиться натуралістичними подробицями. Тут же співбесідники осуджують свого парафіяльного священика, який примушує парафіян строго додержувати постів, і протиставляють йому покійного попередника, який ні в чому не обмежував свою паству і навіть сповідав парафіян гуртом. Несподівано вбігає син одного з співбесідників, який пас овець, і розповідає про те, що він бачив різних потвор, а за ними їде волами у пишному наряді, супроводжуваний янголом, красивий вершник, обвішаний яйцями. В руках у нього червона корогва, і ковбасою він поганяє волів. Слідом за ним іде стара бабуся, яка пояснює хлопчикові, що це сам «Великдень» їде в гості. Селяни вирішують розговлятися, але виявляється, що жінка одного з них, яка повинна була приготувати великодню страву, всю її зіпсувала. Чоловік лає її, вона відлаюється, але їх мирить другий селянин, який радить їм на той рік краще господарювати.
          П’єска не позбавлена живих побутових деталей, в ній немало гумору, і своїми реалістичними образами вона яскраво відтворює деякі сторони селянського життя XVIII ст.
          Збережена в пізнішій копії XIX ст. інтермедія «Rozmowa mi?dzy polakiem i kowalem» зображує зустріч хвалькуватого і самовпевненого гуляки-поляка з поважним і серйозним ковалем, до якого поляк звертається з проханням обкувати колеса в його возі. Коваль відмовляється це зробити, бо полякові нема чим платити за роботу. Поляк протестує проти цього твердження, але «громада», що перебуває тут же, підтверджує слова коваля. Поляк упрошує його виконати просьбу, обіцяючи завжди поїти вином, але коваль і тут відмовляється, третируючи поляка, за що той докоряє ковалеві, називаючи його мову «не кавалерською». І надалі коваль продовжує викривати і ображати брехуна-поляка, який принижено просить свого викривача, щоб він не соромив його. Репліки поляка буквально повторюються кілька разів, як і звернення до «громади» за підтвердженням образливих характеристик поляка, що їх дає коваль. Кілька разів повторюються в інтермедії і пісеньки. Співає деякі свої репліки і поляк. Зрештою, під загрозами коваля вискубти йому чуба, поляк зникає.
          Інтермедія ця відзначається великою жвавістю діалогу, гостротою сатири, дотепним гумором. Постать хвальковитого поляка добре вимальовується і його власними словами, і тими викривальними характеристиками його, які йдуть від коваля. Пісеньки, включені в п’єску, надають їй невимушеної веселості.

1  В. Н. Перетц, K истории польского и русского народного театра, ИОРЯС, т. XVI, кн. 4, 1910, стор. 176.

УКРАЇНСЬКІ ІНТЕРМЕДІЇ XVII — XVIII ст. (части: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16 )

Выступление
После спектакля

Карта сайта
Партнеры
© 2007-2016