Учебники
Занятие по актерскому мастерству

Cкачать в архиве

Микола ГУДЗІЙ

УКРАЇНСЬКІ ІНТЕРМЕДІЇ XVII — XVIII ст.

(часть 12)

          В. І. Рєзанов не висловився чітко в питанні про належність інтермедій Довгалевському. Спершу він їх беззастережно приписав йому 1, а незабаром після цього завагався, торкаючись різдвяних інтермедій, що їх, «мабуть, склав і не цілком він сам» 2.
          Я. Гординський, наводячи думку Петрова відносно авторства інтермедій до драм Довгалевського, зауважив при цьому: «Може бути, що ті інтермедії написав таки сам Довгалевський, коли зважити, що вони зладжені спеціально для його поважних драм» 3.
          Нарешті, О. І. Білецький, ведучи мову про інтермедії до драм Довгалевського і драми Г. Кониського «Воскресеніе мертвых», гадає, що авторами інтермедій могли бути і Довгалевський і Кониський, хоч не виключає можливості, що їх могли написати і їхні учні — студенти 4.
          На нашу думку, приписувати цілком авторство інтермедій до обох драм Довгалевського самому Довгалевському навряд чи є підстава. Найбільше, що можна припустити, — це його керівництво роботою над інтермедіями, що виконувалися в основному його учнями. Справді, важко уявити, щоб православний монах міг віддати перевагу щодо обсягу комічним, забавним сценкам перед основними своїми серйозними драматичними творами. Навряд чи можна погодитися з М. Возняком у тому, що назва різдвяної драми Довгалевського «Комическое дЂйствіе» обумовлювалась не самою цією п’єсою, а включеними в неї інтермедіями 5. Та й мова всіх десяти інтермедій не має єдності, що і змушує прийняти припущення Петрова про участь у створенні інтермедій до драм Довгалевського кількох авторів. Таке припущення підтримується ще і неоднаковим рівнем літературних якостей цих інтермедій.
          Як би там не було, інтермедії до драм Довгалевського не лишилися без впливу на дальший розвиток української інтермедії, яка часом повторює окремі їх ситуації і характеристики деяких персонажів, в значній мірі однорідних з персонажами включених до драм Довгалевського інтермедій. Поставлені в стінах Києво-Могилянської академії, вони, безперечно, запам’ятались її студентам і взагалі тим, хто їх дивився, стимулювали творчість інших авторів у подібному напрямі.
          У 1742 р. в Новгородській семінарії в присутності імператриці Єлизавети Петрівни і на честь її прибуття в Новгород семінаристи виконали драму «Стефанотокос», написану префектом семінарії ієромонахом Інокентієм Одровонж-Мигалевичем, який до 1740 р. був учителем у нижчих класах Києво-Могилянської академії. До драми в окремих її списках було додано від семи до восьми інтермедій, однак безпосередньо не зв’язаних з текстом драми. Чи були ці інтермедії поставлені разом з драмою, яка виставлялася в 1742 р. в присутності Єлизавети Петрівни, ми не знаємо. З них чотири (остання, очевидно, з загубленим кінцем) слід віднести до українських інтермедій. Порівняно з інтермедіями до драм Довгалевського вони не дають чого-небудь особливо нового чи оригінального в літературному відношенні, варіюючи іноді мотиви цих останніх, хоч і не повторюючи епізодів і ситуацій, що зустрічаються в них. Своїм змістом це легкі, прості сценки, позбавлені якої-небудь значної ідеї, яку ми знаходимо, нат приклад, у третій різдвяній і п’ятій великодній інтермедіях до драми Довгалевського. У всіх них фігурує циган, що промишляє шахрайством і крадіжкою, як і вся його сім’я, та проте він завжди голодний, завжди шукає, де б поживитися йому ковбасою й салом, бо він їх бачить тільки вві сні; литвин, що вміє ворожити; німець-лікар, який приймає голодного цигана (який жде, що в його губи покладуть їжу) за хворого на зуби і вириває у нього здорового зуба; слуга лікаря, що допомагає йому в операції з вириванням зуба і потім вступає з лікарем у бійку; грек — торговець дрібним крамом, що стає жертвою шахрайства баришника і цигана, які відбирають у нього купленого ним через баришника коня; безтолковий розкольник, який приймає єврея за старовіра і веде з ним гарячу суперечку про те, яка є стара віра.
          Інтермедії до «Стефанотокоса» характеризуються такою ж різномовністю-, як і інтермедії до драм Довгалевського: циган і єврей розмовляють ламаною українською мовою, грек спотворює українсько-російську мову, лікар перекручує латинь, слуга лікаря, баришник, розкольник розмовляють по-російськи.
          Авторами інтермедій до «Стефанотокоса» були, треба гадати, учителі Новгородської семінарії і учні їх, що переїхали до Новгорода з Києва. Можливо, що за кілька років перед цим вони були глядачами поставлених у Києві інтермедій до драм Довгалевського. Може, який-небудь стосунок до інтермедій з «Стефанотокоса» мав і сам Одровонж-Мигалевич. Але досить сумнівно, щоб він брав участь у їх написанні (як сумнівна й участь Довгалевського у написанні інтермедій до його драм) насамперед тому, що, ставлячи урочистий спектакль на честь імператриці Єлизавети Петрівни, Одровонж-Мигалевич навряд чи міг розбавляти його сценками, які іноді містять вирази, непристойні для високоіменитого жіночого слуху.

1  Див. В. І. Рєзанов, Драма українська, вип. III, стор. 62.
2  Див. В. І. Рєзанов, Драма українська, вип. IV, стор. 69.
3  Я. Гординський, зазн. тв., стор. 96.
4  Див. Хрестоматія давньої української літератури, вид. 2, стор. 359.
5  Зауважимо, що в одному з списків драма Г. Кониського «Воскресеніе мертвых», далека від яких-небудь комічних елементів, названа «комедіа, яже трактуєть о обыдах». Див. В. І. Рєзанов, Драма українська, вип. VI, стор. 181.

УКРАЇНСЬКІ ІНТЕРМЕДІЇ XVII — XVIII ст. (части: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16 )

Выступление
После спектакля

Карта сайта
Партнеры
© 2007-2016