Учебники
Занятие по актерскому мастерству
Лазерное омоложение в Калининграде beauty derm косметологическая клиника в Калининграде.

Cкачать в архиве

Микола ГУДЗІЙ

УКРАЇНСЬКІ ІНТЕРМЕДІЇ XVII — XVIII ст.

(часть 10)

          Інтермедія «Баба, дід і чорт», що йде в рукопису за діалогом, озаглавленим «Проліог на Воскресеніє Христово» і написаним 1719 р., — це моторошний передсмертний танок п’яних діда і баби, очевидно, беззубих, бо вони говорять шамкаючи. Призвідницею п’янства є баба, яка частує діда горілкою. Обоє вони шукають музиканта або співця, під музику чи спів якого могли б танцювати. З’являється чорт. Він пропонує свої послуги і попереджає, що тим, хто танцює під його музику, уготоване пекло. Однак це не лякає діда й бабу. Обоє завзято танцюють під звуки музики чорта і його пісню, що знову віщує танцюючим пекло. Але пекла старі не бояться; обіцяючи чортові добре заплатити за його гру, вони говорять, що люблять тепло і запитують, чи будуть в пеклі горілка й пиво. Пиво там, за словами чорта, як смола, багато сірки і всього вдосталь. Чорт жене діда й бабу в пекло після того, як сам дід пропонує чортові провести їх туди.
          У цій інтермедії нема певно окреслених характерів. Інша річ — інтермедія до великодньої драми, яка дійшла до нас лише в дуже невеликому уривку в тому самому рукопису, що й інтермедія про бабу, діда і чорта. Інтермедія барвисто передає суперечку п’яного чоловіка з його дружиною, Чоловік повертається додому без паски, за якою, очевидно, послала його жінка. Це роздратовує жінку, бо вона до того ще й ревнує його до якоїсь Каски (Катерини). Чоловік загрожує її «києм лоскотати». Жінка дає чоловікові суворого відкоша і сама загрожує побити його києм. Чоловік виходить, а жінка скаржиться сусідам на те, що всі чоловіки отак звикли робити: якщо хто їх розгніває, вони помщаються дружині; нап’ється з корчмі, а на бідну жінку нападає; не встигне сісти, повернувшись звідти, зразу ж накидається на жінку, щоб дала йому їсти. Хоч який короткий цей уривок, в ньому уловлюються типові риси персонажів і риси побутової обстановки. Згадаймо в цьому зв’язку, наприклад, численні народні пісні про «мужа-пияка», і ми побачимо, що і фольклор і інтермедії в багатьох випадках близькі за своєю образною системою, типами, образами. Першопричина цієї близькості — спільне джерело творчості — реальне життя.
          Інтенсивний розвиток української інтермедії зв’язаний з розвитком шкільної драми. Учитель піїтики Києво-Могилянської академії ієромонах Митрофан Довгалевський написав різдвяну драму «Комическое дЂйствіе» і великодню драму «Властотворній образ человЂколюбія божія». До кожної з цих одноактних п’єс приурочено по п’ять інтермедій, що перегукуються з окремими явами тієї і другої п’єси.
          Більша частина з десяти інтермедій до драм Довгалевського являє собою побутові сценки. Комізм інтермедій досягається самими образами персонажів і тими ситуаціями, в які вони потрапляють, а також часто їх ламаним різномовним каліченням української, білоруської, російської, польської, циганської, румунської мов, лайкою і перекрученням окремих слів, які незрозумілі тим, до кого вони звернені. Цікавість цих, як і взагалі всіх, інтермедій, вплив їх на глядачів в значній мірі зумовлювались їх зовнішньою динамічністю, частою зміною епізодів.
          В інтермедіях до драм Довгалевського виступають персонажі різних національностей і різних соціальних верств та майнового стану. Поряд з українцями (селяни, козаки, студенти-пиворізи) тут є литвини (білоруси), цигани, поляки (зубожілі шляхтичі, поміщики, ксьондзи), євреї (орендарі, шинкарі, торгаші), «москаль», румун, грек. В одній з інтермедій фігурує чорт. Незмінно в позитивному світлі виступають козак і «москаль», так само незмінно негативно — шляхтич-поляк, єврей-торгаш, шинкар і орендар, шахраюватий циган.
          Ось перед нами у першій різдвяній інтермедії польський шляхтич-астролог. Своє шляхетство він успадкував від матері, що народила його в дівоцтві. Через неї він, за його власною рекомендацією, одержав розум Катона і хоробрість Гектора. У нього мудра голова, він знає, що діється і на небі і в пеклі, але нема у нього щасливої долі; він бідний, погано одягнутий; єдине його майно — підзорна труба. Двоє селян-українців, білорус (литвин), циган, знущаючись над ним, перекручують його слова, ображають його, підозрюючи в корисливих намірах, а потім віднімають у нього підзорну трубу і проганяють. Не випадково висміюваний астролог виявляється поляком-шляхтичем; тут відбилося вороже ставлення до польської шляхти з боку експлуатованого нею простолюду України.
          У четвертій різдвяній Інтермедії на ярмарку з являється український селянин з орендарем. Спочатку селянин лає орендаря, потім доручає йому купити на ярмарку різний крам. Без усякого зв’язку з попередньою сценою приходять три ксьондзи, що належать до трьох католицьких орденів. Єврей-орендар пропонує їм горілку. Один з ксьондзів платить за неї дрібною монетою і говорить при цьому, що вони не такий народ, як «схизма проклята» (тобто православні). З’являється «москаль», що зневажливо поводиться з ксьондзами, перекручує їхні польські слова, а потім запрягає їх у віз і наказує везти себе до Броварів або до Полтави, де їх відпустить пастись на хорошій отаві. Ця інтермедія нижча в історико-літературному відношенні — тут мало історично-побутового матеріалу, важко зрозуміти причини такої чи іншої поведінки персонажів.
          Друга інтермедія до різдвяної драми Довгалевського починається з оповідання про загадковий сон простодушного, забобонного селянина. Йому приснився янгол з рогами, що просить подивитись, яке чудо діється на небі. Селянин бачить там, як величезна зірка б’ється з Місяцем. Місяць не пускає її, а вона преться на мужика, той лякається, хреститься, молиться богу, лізе до порога. Його хапає за руку свиня і кидає додолу, з правої ноги його спадає постіл. Навколо грім, блискавка, вся хата трясеться. Селянин обіцяє віддати свою останню корову тому, хто відгадає цей сон. Він звертається по допомогу до сусідів-селян, але ті неспроможні це зробити. Вони кличуть бабу, яка тлумачить сон в хороший для селянина бік: сон віщує урожай, народження дітей, які будуть його підпорою в старості. З’являється циганка, що підслухала оповідання селянина про його сон, і розповідає цей сон, ніби сама вгадала, а тим часом витягає з-за пазухи селянина хустку. Селяни хочуть побити її, повести на суд до війта і забити в колодки, але шахрайку визволяє її чоловік-циган.
          У п’ятій різдвяній інтермедії виступає простодушний єврей-орендар, у якого вкрали кобилу. З допомогою грека йому вдається купити у молдаванина-волоха свою кобилу, але її у нього віднімає шахрай-циган, який з лайкою нападає на єврея, загрожує побити його і заявляє, що ця кобила належить йому, циганові, і в нього вкрадена. Грек говорить то ламаною українською мовою, то макаронічною грецькою, волох — ламаною румунською.
УКРАЇНСЬКІ ІНТЕРМЕДІЇ XVII — XVIII ст. (части: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16 )

Выступление
После спектакля

Карта сайта
Партнеры
© 2007-2016